21 січня відбудуться роковини загибелі нашого побратима, одного із кіборгів, Білика Ігора Вікторовича (“Кот”)

Народився 14 лютого 1979 року в місті Старокостянтинів, Хмельницька область. В 1986 році пішов у школу №8 міста Старокостянтинів. Закінчив 9 класів та вступив в ПТУ за фахом – зварювальник. 24 листопада 1997 року пішов у армію. Служив в Криму, був десантником-розвідником. Мав стрибки з парашутом. 14 років пропрацював на КП «Тепловик» слюсарем-ремонтником з обслуговування теплових мереж.

В серпні 2014 року в зв’язку з мобілізацією був призваний до лав Збройних Сил України. Служив в 90-му окремому аеромобільному батальйоні 81-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (місто Костянтинівка Донецької області). Мав звання “солдат”, перебував на посаді “мінометник” мінометної батареї.

З листопада 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Учасник оборони Міжнародного аеропорту «Донецьк». У грудні та січні 2015 року приймав участь в запеклих боях за Донецький аеропорт.

Загинув 21 січня 2015 року у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька.

Похований в місті Старокостянтинів, в останню дорогу проводжали тисячі містян.

Без Ігоря залишилися батьки та молодший брат.

Портрет на меморіалі “Стіна пам’яті полеглих за Україну” у Києві: секція 5, ряд 3, місце 34.

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

За мужність та військову доблість під час АТО в 2015 році нагороджений іменною зброєю – кортиком (посмертно).

У лютому 2016 року в Старокостянтинові відкрито меморіальну дошку честі Ігоря Білика.

Пішов в нікуди. Але десант не вмирає, він йде в небо.